Рішенням Кам'янської районної ради від 29.12.2003 р. №12-10 засновано спільно з районною державною адміністрацією щорічну району краєзнавчу премію імені Марії Шкаліберди.

    Хто ж така Марія Антонівна, за що її така повага і честь? Понад сорок років свого свідомого життя і наполегливої праці віддала, присвятила вона своїй улюбленій справі - роботі в му­зеї.

    Без перебільшення можна сказати, що значна частина екс­понатів музею пройшла через її руки, очі, а багато з них появи­лися в музеї дякуючи їй настирливості , копіткій праці, постій­ному прагненню дізнатись, докопатись до істини. І, що харак­терно, вона живий свідок багатьох подій, які відбулися в 30-і передвоєнні роки, в роки Великої Вітчизняної війни і в післяво­єнний період аж до кінця XX століття в нашому краї.

    За 40 років праці в музеї Марія Антонівна проводила ве­лику пошукову роботу про діяльність декабристів, перебування у Кам'янці О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського, про минуле і су­часне міста, кам'янчан - творців історії Кам'янки і краю.

    Діапазон її наукової і пошукової роботи сягає багатьох міст, музеїв, архівів. Спочатку в основному вела роботу по те­матиці музею в науковій бібліотеці АН УРСР м. Києва, в Київ­ському і Черкаському архівах. А коли почала збирати матеріа­ли про історію Кам'янки і району, то стала працювати в Кіро­воградському обласному архіві і обласних бібліотеках міст Черкаси, Кіровограда, багато матеріалів замовляла і одержува­ла по МБА районної бібліотеки.

    В результаті вивчення друкованих матеріалів різних років і архівних документів Марія Антонівна написала історико­економічний нарис про Кам'янку, який видруковано в книзі „Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область" і зібрала окремі дані про історію сіл району і Кам'янки XIX століття.

    Так в друкованій літературі про декабристів подають три різні роки смерті дружини декабриста Олександри Іванівни Да­видової. По документах вона встановила точну дату її смерті і місце поховання - 27 лютого 1895 року, і що вона похована на старому погості Покровської церкви у м. Кам'янці.

    Встановила дату смерті і місце поховання брата декабри­ста. Олександра Львовича Давидова - генерал-майора, учасни­ка Вітчизняної війни 1812 року, йому присвятив свої вірші О. С. Пушкін.

    Документально доказала вона і про перебування у Кам'янці С. П. Трубецького, відшукала важливі дані про рефо­рму 1861 року, про промислові підприємства району, про жит­тя кріпаків в час перебування у Кам'янці декабристів, О. С. Пу­шкіна.

    А скільки цікавих фактів і дат з періоду подій Великої Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни, ре­волюції 1905- 1907 р. р.

    Багато сил, енергії віддала Марія Антонівна, щоб зібрати матеріали з історії розвитку культури району, головних полі­тичних подій. Характерною рисою в роботі Марії Антонівни було прагнення дійти до істини. Іноді пошуки починалися всу­переч офіційних даних.

    Таким шляхом йшов пошук Героя Радянського Союзу Івана Олександровича Дриженка, родом із села Олянино, Камянського району. Ще в дні Великої Вітчизняної війни, відразу після визво­лення села Олянино в січні 1944 року на декілька годин завітав І. О. Дриженко до батьків з радісною звісткою, що він живий і йому за форсування Дніпра присвоєно звання Героя. Після війни І. О. Дриженко жив далеко від України, а батьки помер­ли. Музей посилає запит у військовий архів Міністерства оборони у м. Подольськ з проханням прислати копію нагород­ного листа про присвоєння І. О. Дриженку звання Героя Радян­ського Союзу. Отримують відповідь: „Іван Олександрович Дриженко не числиться в списках Героїв". Така відповідь зди­вувала Марію Антонівну. Вона не заспокоїлась, другий раз по­силає запит, надіючись, що це прикра помилка. Та і на цей раз така ж відповідь. Тоді вона звертається у Кам'янський райвійськкомат і просить зробити запит. Та і на цей раз... ..не значиться". На цьому вона не заспокоїлась, розшукує брата Героя. Він майже не мав зв'язків з братом Іваном, який на той час два роки тому як помер. Його дружина ще жива, дає її адресу. Марія Антонів­на встановлює з нею зв'язки і нарешті вдова присилає довго­жданий нагородний лист І. О. Дриженка. в якому описано його бойовий подвиг і присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.

    - Цей приклад пошуку, - говорила Марія Антонівна, -дав нам урок у житті, щоб не зупинятись в пошуках і тоді, коли іноді і в офіційних документах допускаються неточності. - Кожна нова знахідка завжди приносить мені радість і збагачення знань з історії рідного краю, міста, - говорила Марія Антонівна. - Ми знайшли афіші постановок драматичного театру в 1910 - 1912 роках, фотографії аматорів, зокрема Т. Ф. Онопи. Він як працівник інституту етнографії ім. М. Рильського зібрав багато фотографій, різних речей, які нам передала його дружи­на, особливо дорогі для солдат: саморобні запальнички, ножі, портсигари, солдатські ложки, старі шинелі, пояси, каски тощо.

    Марія Антонівна людина громадянського обов'язку. Вона виконувала обов'язки секретаря новоствореного районного то­вариства „Знання", багато років була членом правління товари­ства охорони пам'яток історії та культури, товариства охорони природи, книголюбів, позаштатний лектор, обиралася народ­ним засідателем районного і обласного судів, головою райкому профспілки працівників культури, обиралася депутатом райра­ди, 15 років працювала секретарем дільничної комісії по вибо­рах у Верховну і місцеві ради.

    За досягнуті успіхи в культурному обслуговуванні насе­лення в 1966 році Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Марії Антонівні Шкаліберді почесне звання Заслуженого пра­цівника культури України. Її прізвище занесено в книгу почесних громадян району. Портрет Марії Антонівни декілька разів заносився на районну Дошку пошани, два рази - на обласну Дошку пошани. З 1955 року вона — позаштатний кореспондент районної газети „Трудова слава" і з цього часу дописує в обласну газету „Черкаська правда".

    Марія Антонівна змогла підняти роботу Камянського мемо­ріального музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського на такий рі­вень, що він здобув славу, визнання і популярність серед професі­оналів і шанувальників творчості О. С. Пушкіна і П. І. Чайковсько­го у багатьох куточках колишнього СРСР і світу. Відвідувачі, екскурсанти, туристи з близького і далекого за­рубіжжя мають можливість на власні очі побачити особисті речі Давидових, предмети пушкінського часу, живописну пушкініану, твори О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського над якими вони працюва­ли в Кам'янці і відчути атмосферу високої духовності, яка була притаманна висококультурній сім'ї Давидових. В різні роки в музеї побувало багато видатних людей, які записали свої враження від побаченого і почутого у книгах відгу­ків.

    29 травня 1949 року (напередодні 150- річчя від дня народжен­ня О. С. Пушкіна) у Кам'янці побувала делегація українських письменників, поетів, композиторів. В її складі були: Павло Тичи­на, Максим Рильський, Андрій Штогаренко, Борис Пономаренко, Дмитро Косарик, В. Завадський та інші.

    Ось що вони залишили для історії: „Чудесна історія цього буди­ночка. З ним зв'язані найвеличніші спогади нашої історії - це не­забутній пам'ятник. Нам удалось потрапити в музей в той час, ко­ли тут був Юрій Львович Давидов - онук декабриста Давидова, і ми почули історію їхньої родини з перших вуст. Тут збиралися декабристи, тух писав Пушкін, тут творив Чайковський. Які тут зустрічались люди! Який дорогий цей куточок кожному серцю людини, яка любить свою Вітчизну! А в кінці цього запису зеле­ним чорнилом дописано: „Все чудесно, ми уклінно просимо на­шим і екскурсію вести на українській мові. Дмитро Косарик."

    Останні слова варто нагадати і сьогодні багатьом народним де­путатам і державним службовцям - шануйте державну мову, вико­нуйте Закон про українську мову!

    А ось відгук і самого Юрія Львовича Давидова: „..Тут в цих стінах палко проповідуючи ідеї свободи був великий російський боян, геній і слава всіх народів...О. С. Пушкін, який створив в цих стінах безсмертний твір „Кавказький бранець" ... слава чесним, добросовісним працівникам музею, які з любов'ю пестують і з лю­бов'ю відносяться до дорученої справи. В наші дні музей, як і вся країна переживає труднощі, але пра­цівники музею творчо працюють, поповнюють його новими екс­понатами і достойно продовжують справу Марії Антонівни.

    Чисе­льні розмови, консультації, участь разом з Марією Антонівною в багатьох громадських і політичних заходах залишили в мене гли­боку повагу про її працю, ерудицію, людяність і її особистість.