18 жовтня 1926 року в мальовничому селі Русанівка Липоводолинського району Сумської області народився Федя Людний. Він був єдиним хлопчиком серед п’ятьох дітей. Здавалося б жити й радіти молодій сім’ї своєму щастю, мріяти й будувати гарне життя. Та страшний голод 1932-1933 років забрав життя батьків, дідуся, бабусі і двох менших сестричок. Мабуть помер би з голоду і шестирічний Володя,. Та батько, помираючи, просив свою рідну сестру Марфу щоб взяла його улюбленця в свою родину й зберегла йому життя. Шестирічну дитину, опухлу від недоїдання, на руках виніс із помираючої хати чоловік тітки, дядько Артем. І майже 10 років прожив Федір в чудовій родині своєї тітки. Не дивлячись на тяжкий період життя, матеріальні труднощі, родинні стосунки були злагодженими, спокійними. Непорозумінь, майже, не було, а якщо і виникали якісь питання чи проблеми, то вони вирішувалися толерантно.
Ще малим хлопцем завжди допомагав Марфі Степанівні по господарству. Працював на рівні з дорослими, скрізь встигав. А коли почав навчатися, цікавився всім, став відмінником у навчанні, активістом. Навіть серед старших друзів вирізнявся лідерством. Завжди, не по роках, був розсудливим і обов’язковим. Мабуть вроджений аналітичний розум, сирітство, інстинкт самозбереження сприяли досягненню поставленої мети, здійсненню мрій.
10 вересня 1943 року, в день звільнення села від нацистів, Федір Людний, якому ще й не виповнилось 17 років добровільно пішов на фронт На фронті був командиром відділення. Брав участь у прориві ворожої оборони на Сандомирському, а потім Одерському плацдармах. 8 лютого 1945-го на підступах до Берліна, під час боїв на Одері, був поранений. І нині учасник бойових дій – інвалід І групи.
Після перемоги, прослужив в армії ще п'ять років. Закінчив курси водія, возив начальника автотракторного управління Івана Петровича Гладкова, який допоміг йому здобути середню освіту. Адже коли Федір навчався, командир ходив пішки. Про це ветеран з вдячністю пам’ятає завжди.
Після військової служби, маючи середню освіту, повернувся в рідне село, заочно почав навчатися на факультеті історії в Сумському педінституті
Молодого, розумного, освіченого фронтовика, запросили працювати в містечко Липова Долина працювати другим секретарем райкому комсомолу. Федір Петрович з успіхом пройшов всі співбесіди, з притаманною йому енергією і добросовісністю взявся до роботи. Напрацював свою систему в роботі, а спілкуватися з людьми він вмів. Всіх вислуховував, намагався вирішувати складні ситуації і по можливості допомагав. Налагоджену працю секретаря перервав донос. Федора Людного звинуватили в тому, що нібито батька репресували як ворога народу, а він цей факт приховав. Звичайно ж це була віроломна брехня, підлість, заздрість його успішності.
Без будь-якого здорового глузду виключили з партії, вигнали з роботи. Пощастило в тому, що не виключили з інституту. Ф.П.Людний був безмежно щасливим, що все таки здобуде вищу освіту. Довелося попоневірятися по світу не лише самому, а й родині. Вже на той час він був одружений з Уляною Семенівною, мав сина Толика.
У 1952 році він за направленням поїхав до Кам'янського району, в село Михайлівка, де провчителював два роки, а в 1954 році став вчителем історії та суспільствознавства Кам'янської середньої школі/ №1.
53 роки свого життя. віддав Федір Петрович педагогічній праці. Працював інспектором райвно, директором школи, але завжди залишався вчителем-істориком. Тисячі учнів завжди з вдячністю згадують наставника, його цікаві уроки, заняття в історико-краєзнавчому гуртку на громадських засадах, надзвичайно цікаві віртуальні та реальні подорожі.
Зі своїми вихованцями під час канікул учитель об'їздив усю Україну, побував також у Прибалтиці, Ленінграді, Москві, Середній Азії. Адже добре пам’ятав свою дитячу, вражаючу, незабутню поїзку до Києва, якою був нагороджений за відмінне навчання.
Розповідав Федір Петрович як організовував екскурсійну поїздку двома пароплавами з Черкас до Києва у 1969 році. Тоді більше 400 учнів 5-10 класів відвідали столицю України, про яку й зараз багато хто пам'ятає.
Через усе своє життя, поряд з педагогічною працею, проніс він любов до журналістики, до друкованого слова.
Перший допис написав ще в 1947 році, коли служив у центральній групі військ у Німеччині й Австрії до газети «За честь Родины». Звісно, було дуже приємно, коли стаття з'являлися на її сторінках.
За довге творче життя Федір .Людний публікувався в усіх республіканських газетах України, в обласних і навіть у загальносоюзній «Комсомольській правді», союзних журналах «Агітатор» і «Кролеводство». Є постійним дописувачем Кам'янської районної газети «Трудова слава».
Варто зауважити, що журналістика для Ф.П.Людного була і є частиною його величезної громадської діяльності, адже вчитель ніколи не стояв осторонь проблем міста, району, держави.
А ще Ф.П. Людний був лектором товариства «Знання». Свій гонорар, отриманий за прочитані 264 лекції впродовж п'ятьох років, він увесь до копійки переказав у Фонд миру.
Мабуть не має жодного села, жодного тракторного стану, жодної ферми, де б не побував громадський лектор і агітатор. Про побачене й пережите, про негаразди й проблеми, передовий досвід, про трударів, про все цікаве писав у своїх інформаціях, нарисах, розповідях до газет громадський кореспондент. Отож і не дивно, що до нього зі своїм болем ішли люди, зверталися керівники.
Людина активної життєвої позиції, Федір Петрович часто виступав на сесіях районної й міської рад та інших зібраннях. Виступав з цікавими, конкретними пропозиціями, до яких прислухалися, які втілювалися в життя.
Журналістський дар Ф.Людного переріс у письменницький. Він став автором багатьох книжок, серед яких найпопулярнішими є дитяча «Дарунок бабусі» та «Фронтовими дорогами війни». Остання витримали кілька видань. І це не дивно, адже в ній уміщено розповіді про жителів Кам'янського району − учасників Другої світової війни. Не в кожному районі увічнено спогади свідків і учасників війни, творців нашої історії у книзі, а Ф.П.Людний це зробив.
Незважаючи на поважний вік, Федір Петрович сповнений творчих планів: написав книжку про пережите, своєрідну художньо - публіцистичну біографію під назвою «Здійснення мрій», яка знаходиться у видавництві і яку незабаром презентує автор своїм прихильникам.
Ф.П.Людний, завжди щирий і відкритий, бажаний гість в школах, виступає на мітингах. Охоче ділиться з людьми своїм життєвим досвідом.
Тож хочеться побажати дорогому ювіляру многая літа!
Галина Таран, директор Кам’янського державного історико-культурного заповідника
